Георгій Учайкін: «Українці готові до легалізації короткоствольної зброї, процес затягує держава»
03 Серпня 2018Українці готові до легалізації носіння та використання короткоствольної зброї, однак окремі чиновники затягують цей процес, бо зацікавлені зберегти контроль і не хочуть скорочення штату поліції.
Про це в коментарі інтернет-виданню UA.News розповів голова Української асоціації власників зброї Георгій Учайкін.
На думку експерта, українці готові до повної легалізації носіння й раціонального використання вогнепальної зброї. Однак окремі чиновники та керівництво силових відомств усіляко перешкоджають цьому процесу з двох основних причин.
Перша причина – це прагнення залишатися т.зв. «кастою недоторканних» і бути вищими за пересічне населення країни.
«Вогнепальну зброю мають і регулярно застосовують народні депутати України, зокрема, Сергій Пашинський. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков видав йому нагородну зброю яку він застосував у конфлікті з громадянином В’ячеславом Хімікусом, а пізніше Пашинського виправдала прокуратура і повернула йому конфіскований пістолет. То чому депутатам і міністру можна носити таку зброю, а іншим громадянам – ні? Сьогодні мільйони володіють мисливськими рушницями або снайперськими гвинтівками аж до калібру .50. То чому ніхто не ставить питання таким чином?»
Другою причиною перешкоджання легалізації короткоствольної зброї в Україні Георгій Учайкін вважає прагнення чиновників контролювати масштаби зброї на руках і бажання залишити контроль за населенням через систему силових органів.
«Розмови чиновників про складнощі легалізації короткоствольної зброї ведуться виключно для того, аби зберегти нинішній стан речей. Ситуацію, в якій роздаються нагородні пістолети, де зберігається контроль за право людей на захист власного життя, коли виникає потреба захистити себе на вулиці. Ось це влада контролює дуже сильно. Бо якщо легалізувати носіння зброї, постане питання, а навіщо нам фінансувати в такому обсязі поліцію, яка має захищати людей на вулиці, а вона не захищає? У всіх інших країнах, де легалізували носіння й використання вогнепальної зброї – країни Балтії у 1994 році, та ж сама Молдова – відбулося суттєве скорочення штату поліції. В Україні цього просто не хочуть»
Експерт також зазначив, що для легалізації та регламентації носіння вогнепальної зброї, Верховна Рада для початку має ухвалити законопроект №1135-1 «Про цивільну зброю і боєприпаси», який вже кілька років перебуває у парламентських комітетах і не виноситься на голосування.
«У цьому законі слід чітко вказати, якою зброєю українці мають право володіти і провести чітку межу між легальною та нелегальною зброєю. Сьогодні ми не можемо сказати, наскільки та чи інша зброя легальна чи нелегальна, адже відсутній закон, який би це визнавав, тобто, уся зброя де-юре є законною. Розмови про те, що поліція бореться з незаконним обігом зброї, викликають гуморестичний регіт, адже немає закону, де прописано що «законно», а що «незаконно». Усе те, що влада собі там вигадує – це ілюзії»
Крім того, Георгій Учайкін зазначив, що коли законопроект «Про цивільну зброю і боєприпаси» набуде статусу закону, в ньому слід буде дописати пункт «Знайдена зброя», що дозволяє частково легалізувати і поставити на облік ту зброю, яка була придбана до цього.
Також, на думку аналітика, депутатам доведеться прийняти закон «Про збройову амністію», який чітко визначатиме, яку зброю можна, а яку не можна поставити на облік, а яку слід просто здати чи яку в тебе викупить держава на підставі постанови Кабінету міністрів.
«Гранати і гранатомети слід викупати, ніхто їх не подарує й не віддасть. Українці – це не ті люди, які будуть щось віддавати, за що можуть заплатити хоч копійку. Тут потрібен цілий комплексний підхід. Слід створити систему, яка діятиме за принципом «Ти придбав пістолет? Добре, ось здавай його на порівняльну балістичну експертизу, а тим часом іди на курси, здавай заліки, отримуй ліцензію і потім забереш його собі». Тоді ми будемо знати, за ким цей пістолет закріплений і хто відповідає за кожен його постріл. Тобто, для легалізації зброї, має бути ухвалена ціла низка документів. Це дуже важко швидко врегулювати ще й тому, що якщо 26 років нічого не робилося, відповідно, за «26 днів» нічого не змінити. Це серйозний процес і він буде розтягнутий в часі на кілька років».
Автор: Валерій Савицький