Необхідна оборона в Україні. Еволюція чи деградація?

Зараз січень 2017 року. Наприкінці 2014 року до ВР України було подано проект закону України № 1135-1 “Про цивільну зброю і боєприпаси” з метою врегулювання обігу вогнепальної зброї в Україні, а також задля врегулювання підстав та порядку її застосування, зокрема, з метою самозахисту.

Однак, наразі народні депутати не вважають за потрібне розглядати питання врегулювання обігу вогнепальної зброї в Україні та порядку і підстав її застосування.

Напевне це тому, що у разі прийняття вказаного закону цінність “отриманих ними нагород” суттєво нівелюється, механізм “васалізації” певних осіб втратить сенс, оскільки короткоствольна нарізна зброя (пістолети та револьвери), яка наразі є більше “статусною річчю” ніж інструментом для самозахисту, втратить сакральне значення і її власниками зможуть бути не тільки “пани” та їх “яничари”, а й звичайні громадяни (за відсутності обставин, які б не дозволяли певній особі бути власником зброї).

Більшість з вас напевне чула про подію, яка мала місце 31 грудня 2016 року і активними учасниками якої були народний депутат Пашинський з нагородним пістолем та громадянин Хімікус, з пляшкою з під “Шейку”. Не буду давати оцінку цій події, оскільки не був безпосереднім свідком її і взагалі – це завдання слідства та суду, але інформація, яка в мережі з’являлася, дозволяє зробити припущення, що згадана ситуація не настільки однозначна, як нам її намагаються висвітлити.

Зокрема не зрозуміло, хто від кого захищався – чи то депутат з пістолем від Хімікуса з пляшкою, чи то Хімікус – пляшкою від депутата з пістолем, але зрозуміло одне – мав місце факт застосування вогнепальної зброї – нагородного пістолета, внаслідок чого особа, скоріш за все отримала тяжкі тілесні ушкодження, а могла і загинути, якщо б куля влучила в артерію, яка проходить у стегні.

Не зважаючи на учасників згаданої події, цікавить мене вона лише в розрізі питання права особи на самозахист, а якщо оперувати термінами з Кримінального кодексу України – то питання права на необхідну оборону як таку, умов, за яких право на необхідну оборону виникає та взагалі сама така обставина, яка виключає злочинність діяння особи.

Інститут необхідної оборони був передбачений ще у КК УСРС, який набрав чинності у 1961 році. У 1993 році у статтю 15 КК УСРС внесли зміни (її виклали в новій редакції), які не дуже відрізнялися від первинного її змісту, але була згадана можливість використання зброї для захисту при певних умовах.

З набуттям чинності Кримінальним кодексом України питання необхідної оборони регламентує статті 36 КК України, яка, наразі має низку суб’єктивних моментів, у зв’язку з чим реалізація громадянином права не необхідну оборону як правило призводить до кримінального переслідування особи, яка захищається. І причин тому декілька, однак на мою думку, головною є те, що згадана норма може тлумачитися суб’єктивно (справа Пашинського буде цікавим прецедентом).

Українська асоціація власників зброї та її юридичні радники майже з початку осені 2016 року провадили роботу щодо розробки законопроекту про внесення змін та доповнень до статті 36 КК України (та інших, пов’язаних з нею статей), хоча взагалі то нами розглядалася і досі розглядається можливість підготовки окремого законопроекту, яким би регламентувалася реалізація громадянами права на захист життя та здоров’я, що гарантоване ст. 27 Конституції України.

Під час підготовки законопроекту мали місце зустрічі та листування з народними депутатами, навіть, як нам здавалося, була досягнута домовленість про реєстрацію законопроекту, розробленого в тому числі і за моєї участі, однак реалії виявилися дещо сумнішими.

Так, 27.12.2016 року народним депутатом І. О. Лапіним був зареєстрований законопроект № 5609 “Про внесення змін до статті 36 Кримінального кодексу України щодо визначення необхідної оборони”, з порівняльною таблицею до якого можете ознайомитися:

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту Закону України “Про внесення змін до статті 36 Кримінального кодексу України щодо визначення необхідної оборони”

Цікава конструкція, чи не так? Особливо, якщо порівняти частину 5 ст. 36 КК України у чинній редакції та частину 1 статті 36 КК України в редакції, що запропонована народним депутатом І. О. Лапіним, яка фактично звужує право на необхідну оборону, порівняно із існуючою, оскільки робить прив’язку до кола осіб, кого чи чиє майно можна захищати в рамках необхідної оборони.

Чим фактично порушуються приписи ч. 3 статті 27 Конституції України, відповідно до якої особа має право захищати права та інтереси невизначеного кола осіб, якщо має місце протиправне посягання на них (“Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань”).

Тобто Конституція України право на захист не обмежує сімейним колом осіб, а депутат Лапін І. О. чомусь вирішив обмежити. Цікаво. Треба спитати при нагоді чим він керувався, вносячи такий проект.

Далі, 10.01.2017 року, вже після сумнозвісної події за участі народного депутата Пашинського С. В. народний депутат Луценко І. В., з яким також ми спілкувалися та якому 04.01.2017 року було направлено для ознайомлення законопроект щодо внесення змін до статті 36 КК України, який розроблявся юридичними радниками УАВЗ, зареєстрував альтернативний законопроект № 5609-1 “Про внесення змін до статті 36 Кримінального кодексу України щодо визначення необхідної оборони”.

З порівняльною таблицею до законопроекту також можете ознайомитися:

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту Закону України «Про внесення змін до статті 36 Кримінального кодексу України щодо визначення необхідної оборони»

Жирним шрифтом позначені відмінності від чинної редакції. Відмінності цікаві, особливо “супроводження” фактично стану афекту тяжкою образою з боку того, “хто посягає”.

Як на мене, то депутат, ініціюючи таки зміни, просто намагається вивести з під кримінальної відповідальності осіб “тонкой душевной организации”, котрі будуть стріляти, скоріш за все з нагородної зброї (бо нею ж нагороджують аби як, без дотримання навіть існуючої процедури щодо медичної перевірки майбутнього власника зброї), проти реплік, які таким особам здалися “тяжкою образою”.

При цьому чомусь депутат не навів свого бачення того, що він вважає “тяжкою образою”. Напевне, щоб дати простір для маневру слідству та суду.

Сумно. Дуже сумно, що наші депутати не такі вже й “народні”, бо не зрозуміло ким вони опікуються…

Для порівняння наводжу також порівняльну таблицю, яка була зроблена юридичними радниками УАВЗ (до відповідного законопроекту) та з якою мали змогу ознайомитися обидва вищеназвані ініціатори змін до статті 36 КК України:

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту Закону України “Про внесення змін до статті 36 Кримінального кодексу України щодо визначення необхідної оборони”

Порівняйте та зробіть висновки самі. Також буду вдячний за слушні зауваження щодо підготованих радниками УАВЗ та наведених вище змін у статтю 36 КК України.

Дякую за увагу.

Автор: Іван Чорний
Адвокат, партнер АО “Головань і Партнери”