Міфи про зброю. Міф №5: “Травматики буде достатньо”
04 Січня 2019
Міф про те, що “нашим співгромадянам короткоствольна зброя нідочого”, мабуть, найживучіший серед багатьох пересічних українців, а передусім – у наших можновладців.
Проте навіть простий перегляд новин, вже не кажучи про офіційну статистику, дає зрозуміти, що до безпечного середовища нам ще дуже далеко, і що проблема самозахисту має бути вирішена. І тягар вирішення цієї проблеми лежить на кожному з нас, адже дуже часто поліція прибуває вже тоді, коли “все погане” вже сталося.
Але вихована впродовж років хибна впевненість в тому, що зброя має бути тільки у представника влади і що вбивати злочинця аж ніяк не можна, призводить до своєрідної компромісної позиції: мовляв, пістолети громадянам дозволяти не треба – буде достатньо і “травматики”. Деякі законотворці вже й проект закону запропонували: “травматику” – всім, а пістолети – лише обраним”.
На перший погляд думка слушна: і гуманно, і від нападника відбитися можна, а потім ще й не доведеться по судах ходити та доводити, що вбив злочинця не просто так… Але все це так лише на перший погляд – за найменшого бажання розібратися у питанні його уявна простота миттєво зникає. Давайте детальніше дослідимо його аспекти разом.
Сам термін “травматика” є повсякденним, а не офіційним. З офіційної назви “спеціальні засоби вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії” дійсно можна зробити висновок, що ця зброя не здатна вбивати.
І багато власників “травматики”, на превеликий жаль, справді вважають, що постріл з “травмата” – це як кулаком вдарити, тільки не треба наближатися. Але це дуже велика помилка, припускаючись якої людина наражає на небезпеку і себе і оточуючих.
За загальними правилами безпечного застосування травматичної зброї (дані паспорта до зброї та патронів) заборонено стріляти в будь-яку частину голови, шию, груди в жінок і у пах. Також правилами використання травматичної зброї зазвичай встановлена мінімальна дистанція, на якій дозволено оборонятися: від 3-х до 5 метрів.
При цьому мінімальна дистанція безпечного використання для кожної конкретної моделі зброї і патрона може бути різна. До того ж криміналістичні вимоги до травматичної зброї та її набоїв вимагають, щоб енергія кулі не була достатньою для смертельного ураження людини.
Але ж це все відносні величини. І навіть гумовою кулею з малої відстані, стріляючи по певним частинам тіла, людину можна вбити або ж серйозно скалічити. А це вже не “кулаком у пику”, а серйозні тілесні ушкодження, правомірність нанесення яких треба буде добре обґрунтувати перед судом. Тому жодним чином не варто використовувати “травматику” у побутовому конфлікті як замінник стусанів – багато хто за це вже поплатився свободою та грошима, а дехто й життям.
Ну то що, тоді ми можемо вважати, що “травматика” це зброя, яка може вбити, а тому достатня для протидії будь-якому злочинцю? І знову ж – це помилкове твердження!
Справа в тих самих вимогах, що жорстко обмежують енергетику кулі, дистанцію використання і місця дозволені для ураження. Попри те, що деколи травматична зброя справді може бути вбивчою, у переважній більшості випадків стрільба сертифікованими набоями є абсолютно неефективною на відстані понад 5 метрів, наприклад, по злочинцю, одягненому у щільний товстий зимовий одяг, або по такому, що знаходиться під дією наркотичних речовин.
Постріли з травматики в цих випадках можуть навіть не залишити на нападнику синця – мова навіть не йде про те, щоб його стримати! Тож гумова куля злочинця часто не зупиняє, а, радше, дратує.
Та й про який “зупиняючий ефект” можна казати, якщо вражаються лише поверхневі шари шкіри та м’язів? Це ж не куля “справжнього” пістолета, яка наносить тілу ушкодження, які на біологічному рівні “вимикають” нормальну життєдіяльність органів або фізично порушують моторику кінцівок нападника, а отже і його змогу до агресії!
А чи зупинить ворога синець і гострий біль у місці влучання – велике питання. Якщо зловмисник налаштований серйозно або знаходиться під дією “речовин”, то, радше за все, не зупинить. Тепер уявіть як справа обернеться для громадянина, впевненого у разючій міці свого “травмата”!
Отже, внаслідок технічних вимог, що суперечать навіть меті використання зброї самозахисту, “гумостріл” балансує на межі між непрогнозованою “смертоносністю” та цілковитою неефективністю. І передбачити що саме буде тут і зараз майже неможливо: занадто багато факторів впливають на ефективність роботи “травмата”.
У випадку, коли злочинець бажає забрати ваше життя, не варто надто перейматися його життям, і розумної потреби бути гуманним аж ніяк немає. Краще проявити гуманізм не обстоюючи право злочинця бути гарантовано неушкодженим, а викликаючи “швидку” підстреленому нападнику. Бо в іншому випадку “швидка” може не встигнути вже до вас…
“Ну а як щодо купівлі потужних патронів, які сильніші за магазинні”: спитаєте ви? Маємо зустрічне питання: так а чому одразу не скористатися інструментом, який найкраще пристосований для цієї задачі, а не вигадувати п’яте колесо до велосипеду?
Тож приходимо до висновку, що сподіватися на “травмат” як на панацею, або вважати його засобом, якого буде достатньо для гарантовано вдалого відбиття нападу – марна справа. Якщо пістолет під “нормальний” набій має великий запас потужності для ураження зловмисника, то у “гумострілу” не лише запасу немає, а й немає навіть мінімально достатньої вражаючої здатності.
Просто порівняйте: 320 джоулів у пістолета Макарова, який часто-густо критикують як недостатньо потужний, і 40-70 джоулів у “травмата”. Це навіть менша енергія ніж у малокаліберного пістолету для спортивних змагань!
Зовсім прикро, чи не так? Отже схоже на те, що “гумострілу” зовсім недостатньо для самозахисту. Більш того в багатьох випадках він дає своєму власнику дуже шкідливу впевненість в наявності в того захисту від злочинного нападу, що може призвести до фатальних наслідків для такого власника. Але нас намагаються обманути і “підсунути” несправжній пістолет, закривши питання про надання громадянам права володіти дійсно ефективним засобом протидії злочинцю.
Існує і інша серйозна проблема зовсім з іншої області: на відміну від пістолета під “нормальний” набій, “травмат” не залишає на гільзі набою жодних чітких слідів, а на гумовій кулі – взагалі ніяких слідів. Отже, зловмисник чи просто нетверезий громадянин з “гумострілом” може “відстрілятися” та втекти, і визначити його буде практично неможливо.
Добре, якщо знайдуться свідки або камери зафільмують злочинця. А якщо ні? Чи потрібна в цивільному обігу “напіванонімна” зброя, хоч би десять разів неповноцінна? Чи не краще ситуація, коли стріляючи з законно придбаного пістолета громадянин чітко усвідомлює, що з кожним натисканням на гачок він фактично залишає свої власні візитки?
Отже, “травматика” аж ніяк не здатна замінити пістолети під бойові набої. Доцільним компромісом “гумостріл” також не є, бо це компроміс у сенсі “дали пістолетика – грайся”, тобто, він не на вашу, панове, користь. Це компроміс на користь злочинця і чиновника, які однаково не бажають мати справу з громадянином, спроможним ефективно захистити себе, а не бути лише рядком у статистиці злочинів проти особи.
Тож настав час припинити вірити у міф про достатність “травматики” для самозахисту простих українців.
