Сергій Кримець: Поліцейського поруч не буде

Співавтор Проекту закону України №1222 “Про зброю” і адміністратор руху власників зброї “Твій голос вплине” Сергій Кримець відповів на питання журналістів.

На початку вересня в Раді зареєстрували законопроект про легалізацію вогнепальної зброї в Україні.

Перш за все, для коректного розуміння суті питання, ми мусимо набагато уважніше ставитися до деталей: мова взагалі не йде про “легалізацію” зброї. В Україні зброя – легальна. Зараз у володінні громадян України перебуває понад мільйон стволів зареєстрованої зброї. Тому мова йде виключно про законодавче врегулювання правовідносини що вже роками існують в українському суспільстві.

Наскільки актуальне це питання на даний момент?

У цього питання є як мінімум два аспекти: практичний і юридичний.

У практичному аспекті: очевидно, що питання власної безпеки завжди було, є і буде актуальним для кожного громадянина. Враховуючи вже очевидний фактичний провал реформи правоохоронних органів, власна безпека – особиста справа кожного.

Наприклад, згідно Інструкції з організації реагування на кримінальні та адміністративні правопорушення в підрозділах Національної поліції України орієнтовний час прибуття наряду поліції на місце події може складати до 10 хвилин — у межах міста, та до 40 хвилин — у сільській місцевості. А в реальності — він значно більший. Не кажучи вже про те, що у величезній кількості випадків поліція просто не приїжджає на виклик (якщо вас звісно не вбили). І, на наш із вами превеликий жаль, злочинці про це знають і користуються цим.

У тих випадках, коли поліція все ж таки приїжджає – зазвичай вже пізно. Халепа вже трапилася із вами. Зловмисник втік. І єдине, що вам лишається – самостійно звертатися до слідчих із заявою про злочин та, за необхідності, вимагати направлення на СМЕ (судово-медична експертиза). Але ж ми пам’ятаємо заяву начальника кримінальної поліції В’ячеслава Аброськіна про те, що: “загальний рівень розкриття злочинів по Україні становить 43-45% (2018)”. Чекатимете роками.

Отже зброя потрібна вам, щоб мати шанс все ж таки дочекатися поліцію живим, адже рапорт поліції про розкриття вашого вбивства вже не додасть вам радощів. Власна зброя не є заміною правоохоронним органам, але й цілком перекладати відповідальність за своє життя, здоров’я, власність на них – помилка, яка може дорого коштувати.

Слід дуже чітко розуміти, що в момент небезпеки поліцейського не буде поруч. Чи потрібно пояснювати, що може зробити із своєю жертвою вмотивований зловмисник за ті хвилини, які до вас (можливо) їдуть поліцейські? Думаю ні.

В юридичному ж аспекті: Зброя — це власність. Така сама, як і автомобіль, побутова техніка тощо. А 92 стаття Конституції чітко встановлює, що правовий режим власності в Україні визначається виключно Законами України. Тому за відсутності профільного закону про зброю, який би визначав спеціальний порядок обігу (придбання, носіння, зберігання тощо) зброї, громадяни України мають керуватися положеннями Цивільного кодексу, як і щодо будь-якої іншої власності. Та Цивільним кодексом не встановлено жодних спеціальних правил контролю зброї, не встановлено порядку отримання дозволу на володіння та використання зброї для, як і не встановлено будь-яких обмежень щодо її виготовлення. Де-юре обіг зброї ні чим не обмежено.

Натомість сьогодні весь обіг зброї в Україні регулюються підзаконними актами зокрема МВС, в основі яких немає жодного чинного закону, а деякі з них прямо суперечать вимогам Конституції. І де-факто маємо ганебну судову практику притягання громадян до кримінальної відповідальності по статті 263 ККУ за порушення, по факту не існуючого, не встановленого жодним Законом України, порядку володіння зброєю (за яким на цей час в Україні засуджено понад 50 тисяч осіб).

Такий стан справ маємо із 2007 року. І питання законодавчого врегулювання обігу зброї давно назріло.

Як це може вплинути на ситуацію зі злочинністю в країні?

Зараз в нас, м’яко кажучи, не найкраща ситуація із злочинністю. Відкриваємо статистику ГПУ щодо облікованих злочинів проти життя та здоров’я особи за 2019 рік. І бачимо:

– Умисне вбивство: 5,576

– Розбій: 1,296

– Умисне тяжке тілесне ушкодження: 1,372

– Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження: 2,003

І це тільки обліковані за рік, що ще не закінчився. За інші роки цифри такі самі, або більші.

І що громадяни мають протиставити цьому? Мобільний телефон із набраним номером 102? Не переконливо.

Досвід країн, де законом врегульоване право на зброю для самозахисту, свідчить про зменшення рівня злочинності – подивіться на статистику країн Балтії, Чехії, Молдови (за відповідні роки ухвалення законів про зброю в цих країнах). Після прийняття законів, що дозволяли громадянам володіти зброєю самозахисту, кількість тяжких та особливо тяжких злочинів падала в рази.

Адже злочинець, який планує посягання, завжди має загрозу отримати відсіч від озброєної жертви.

До того ж слід розуміти, що зареєстрована зброя не використовується для вчинення умисних злочинів. Зробити постріл із своєї зброї – це те саме, що залишити свої паспортні дані на місці злочину.

Є ще один аспект – велика кількість необлікованої зброї (і короткоствольної зокрема). Згідно чинного “законодавства” та уявлення міліції про громадян, що знайшли зброю на полі бою (АТО), отримали в бою, просто залишили собі успадковану від батьків зброю без перереєстрації на себе – кримінальні злочинці.

Хоча насправді багато хто з них і думки не має використовувати цю зброю інакше ніж для забезпечення власної безпеки. Прийняття закону про цивільну зброю дасть можливість всім цим громадянам повернутися в правове поле, звідки їх виштовхнула держава, та стати повноцінними законослухняними власниками зброї.

Які зараз можна виділити «за» і «проти» легалізації зброї в Україні?

Ще раз хочу наголосити на неприпустимості терміну “легалізація” у цьому питанні. Він недоречний.

Якщо б існували якісь серйозні ризики у разі ухвалення такого закону, то вони мали вже давно реалізуватися і без нього. За офіційною статистикою МВС, на понад мільйон стволів зареєстрованої зброї, за рік вони налічують 30-70 випадків неправомірного застосування зареєстрованої зброї, куди також входить і необережне поводження, і нещасні випадки тощо. Це незначні долі одного відсотка. Це означає, що саме зареєстрована зброя не є небезпекою для українського суспільства.

Прийняття закону про зброю на практиці втілить конституційний принцип, згідно якого громадяни України мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Окрім встановлення єдиних для всіх правил доступу до засобів самозахисту, прийняття закону призведе до відкриття та розвитку по всій країні мережі закладів (шкіл, тирів, клубів, стрільбищ та ін.) для підготовки власників зброї. А це тисячі робочих місць та мільйони гривень податків до державного бюджету.

Також наявність такого закону забезпечить зрозуміле функціонування ринку зброї, не спотворене непрозорими монополіями, через які ми маємо ціни на будь-які види цивільної зброї в рази вищі, ніж у будь-якій європейській країні.